Інтерв’ю з вчителькою про дитячу невпевненість при виборі майбутньої професії

«Моя дитина нічого не хоче, боїться складати НМТ, не знає, ким хоче стати» — подібні слова часто можна почути від батьків, які звертаються до репетиторів. Вони очікують, що викладач не лише навчить предмету, а й «врятує» дитину від страху та невпевненості. Але чи справді проблема лише в знаннях?

Дуже часто причини криються набагато глибше — у тому, як формується самооцінка дитини, як у неї вірять (або не вірять) найближчі люди. Чи можуть батьки ненавмисно впливати на вибір майбутнього шляху своїх дітей, стримуючи їхні справжні бажання?

Ваш Помічник вирішив дослідити це питання, і тому сьогодні ми поспілкуємося з пані Наталією — вчителькою, яка має психологічну освіту та багаторічний досвід підготовки школярів до іспитів. Вона поділиться своїми спостереженнями та реальними історіями учнів і розповість, як можна підтримати дитину у відповідальний момент.

Останнім часом ви помічаєте, що багато дітей приходять на заняття невпевненими в собі. З чим це може бути пов’язано?

Так, дійсно, я часто зустрічаю учнів, які бояться складати НМТ і сумніваються у своїх силах. Батьки зазвичай звертаються до мене з проханням навчити дитину предмету та допомогти впоратися зі стресом. Але іноді корінь проблеми лежить глибше — у тому, як формувалася самооцінка дитини впродовж багатьох років. Важливо розуміти, що впевненість не виникає за кілька місяців підготовки — вона розвивається поступово, і в цьому процесі значну роль відіграє сім'я. Дуже важливо підтримувати дитину, помічати всі її досягнення, хвалити за зусилля, а не лише за результат.

Ви вважаєте, що батьки можуть впливати на рівень впевненості своїх дітей?

Безумовно, батьки мають великий вплив. Їхня підтримка, віра в дитину, похвала — усе це формує її сприйняття себе. Коли ж дитина чує, що вона «не зможе», «не впорається» або що її мрії нереалістичні, це може викликати страх перед майбутнім. Наприклад, у мене була учениця, яка мріяла стати юристкою. Її мама працювала машиністкою крана на підприємстві і вважала професію юриста неперспективною, тому що на цю посаду дуже важко влаштуватися. Дівчинка вагалася, але після нашої розмови наважилася піти за своїм покликанням. Зараз вона успішно працює у юридичній сфері, яку дуже любить. Можливо, мама не хотіла, щоб її дитина спочатку будувала собі «повітряні замки», а потім розчарувалася, а, натомість, мала надійну професію, з якою завжди заробить на шматок хліба.

А що робити, якщо батьки хочуть для дитини стабільного майбутнього і тому обирають їй професію?

Це дуже зрозуміле бажання — дати дитині надійний життєвий шлях. Але важливо знайти баланс між власним досвідом і прагненнями дитини. Коли учень не має можливості обирати або його вибір не сприймають серйозно, це може призвести до втрати мотивації. Наприклад, один із моїх учнів захоплювався стилістикою і мріяв стати перукарем, але батьки наполягали на ІТ-спеціальності. Він погодився, щоб не сваритися з ними, але зізнався, що після отримання диплому все одно буде реалізовувати свою справжню мрію. На жаль, у даному випадку ми маємо втрачені ресурси та час, які так і не дали того результату, якого очікували батьки. Саме тому важливо розмовляти з дитиною, розуміти її інтереси і разом шукати варіанти, які поєднують і її бажання, і перспективність.

Що робити, якщо дитина «нічого не хоче»?

Знаєте, ось у випадку з учнем-перукарем добре те, що він, незважаючи на здобуту освіту в іншій галузі, все одно вирішив йти за своєю мрією. Але ж бувають інші випадки, які, на жаль, трапляються частіше. Маю на увазі тих дітей, які «згасають»: вони можуть вважати свої мрії безглуздими, що вони вже втратили час, що у них більше немає шансів. Звідси і виникає захисний механізм «я нічого не хочу». У мене була учениця, яка дуже любила співати і мріяла про сцену, але її не підтримала мама і не віддала до музичної школи. Вищу освіту дівчинка, відповідно, також здобула іншу. Зараз вона шкодує, що не зайнялася вокалом вчасно, і вважає, що свій час вона вже згаяла. Також часто за фразою «нічого не хочу» стоїть не лінь, а втома, страх зробити неправильний вибір або невпевненість у собі.

Як батьки можуть допомогти своїй дитині почуватися впевненіше?

Найголовніше — це підтримка. Коли дитина знає, що в неї вірять, що вона має право на помилки і що її думка важлива, вона стає більш рішучою. Корисно ставити відкриті запитання: «Що тобі цікаво?», «Як ти бачиш своє майбутнє?» — і допомагати шукати інформацію про можливі варіанти розвитку. Навіть якщо вибір дитини здається незвичним, варто разом розглянути перспективи, дати їй простір для аналізу. А ще — частіше хвалити! Інколи одна щира похвала може змінити дуже багато.

Що ви порадите батькам, чиї діти зараз готуються до НМТ?

Передусім варто створити спокійне середовище. Не тиснути на дитину, а допомагати їй будувати впевненість у своїх силах. Говорити не лише про оцінки чи результати, а й про сам процес навчання, помічати її зусилля. І найголовніше — дати зрозуміти, що незалежно від результату вона залишається цінною та унікальною особистістю. Саме це допоможе їй рухатися вперед з вірою у власні сили.

Яку найважливішу пораду ви можете дати батькам?

Однією з причин невпевненості дитини у власних силах може бути ваш страх у тому, що дитина може зробити помилку або не впоратися з власним життям. Дайте власній дитині зробити те, що вона хоче, повірте в неї, розкажіть, яка вона розумна, чудова, найкраща, і як ви нею пишаєтеся. Хваліть своїх сина чи доньку, дайте їм шанс стати тими, ким вони хочуть, не нав’язуйте їм стереотипи — і ви дуже скоро побачите перед собою їхній впевнений погляд, сяючі очі й віру в себе і власні сили. І тоді вони ніколи не забудуть те, як ви підтримали їх у потрібний час, і будуть вдячні вам за це все життя.

Отже, любі читачі, дорогі батьки, безсумнівно, вибір професії — це важливий крок у житті кожної людини. Проте найкращий фундамент для майбутнього вашої дитини — це ваша віра і підтримка. Дозвольте дитині помилитися, дозвольте їй отримати досвід, дозвольте змінити університет або спеціальність, дозвольте спробувати ще раз і підтримайте її. Врешті-решт вона знайде свій шлях і буде вдячною, що впродовж її етапу пошуку ви були поруч з нею.