Незалежність України: рух за незалежність 80-90-х, проголошення незалежності

Незалежність України стала результатом тривалої боротьби, громадського спротиву та політичних змін.

24 серпня 1991 року Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України. Проте цій події передували десятиліття боротьби українських дисидентів, правозахисників, представників культури та підпільних організацій.

Наприкінці 1980-х років ослаблення радянського режиму створило можливості для відкритої громадської діяльності. Питання захисту української мови, історичної пам’яті та прав людини поступово переросли у вимогу політичного суверенітету й державної незалежності.

Далі ми розглянемо активізацію національного руху наприкінці 1980-х років, масові акції 1990 року, ухвалення Акта проголошення незалежності й результати референдуму 1 грудня 1991 року.

Передумови українського руху за незалежність

У другій половині 1980-х років СРСР переживав економічну, політичну й суспільну кризу. Політика перебудови та гласності, проголошена керівництвом Радянського Союзу, послабила цензуру, але не усунула суперечностей системи.

В Україні дедалі відкритіше говорили про:

• русифікацію та становище української мови;

• репресії радянського періоду;

• Голодомор 1932-1933 років;

• переслідування дисидентів;

• наслідки аварії на Чорнобильській АЕС;

• заборону діяльності релігійних організацій;

• відсутність реального суверенітету УРСР.

Після звільнення політичних в’язнів активізувалися колишні учасники дисидентського руху. Вони мали досвід правозахисної боротьби й стали важливими організаторами нових громадсько-політичних об’єднань.

Активізація національного руху в 1987-1989 роках

У 1987 році в Києві виник Український культурологічний клуб. Його учасники проводили публічні обговорення історії, культури та становища української мови.

7 липня 1988 року було проголошено створення Української Гельсінської спілки. Вона стала першою легальною опозиційною до Комуністичної партії політичною структурою в післявоєнній Україні. УГС виступала за права людини, демократичні перетворення та право українців на власну державу.

У 1989 році виникло Товариство української мови імені Тараса Шевченка, яке захищало право на вільне використання української. Водночас діяло товариство «Меморіал», що повертало суспільству пам’ять про жертв політичних репресій.

8-10 вересня 1989 року відбувся установчий з’їзд Народного руху України за перебудову. Спочатку Рух об’єднував прихильників демократизації та ширших прав республіки, але поступово став провідною силою боротьби за незалежність.

Важливим досягненням стало ухвалення в жовтні 1989 року Закону «Про мови в Українській РСР», який закріпив за українською статус державної мови в республіці. Хоча цей документ не ліквідував наслідків русифікації, він засвідчив посилення національного руху.

«Живий ланцюг» і вибори 1990 року

21 січня 1990 року відбулася масштабна акція «Українська хвиля». Сотні тисяч людей утворили «живий ланцюг» між Івано-Франківськом, Львовом і Києвом. Акцію присвятили річниці проголошення Акта Злуки УНР і ЗУНР.

«Живий ланцюг» продемонстрував єдність різних регіонів і готовність громадян відкрито підтримувати ідею соборної України. Він став однією з найбільших масових акцій у Центральній та Східній Європі того часу.

У березні 1990 року відбулися перші відносно конкурентні вибори до Верховної Ради УРСР. Комуністична більшість зберегла контроль над парламентом, але демократичні депутати сформували опозиційне об’єднання «Народна Рада». До нього увійшли представники Народного руху, колишні дисиденти та прихильники державної самостійності.

Декларація про державний суверенітет України

16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. За документ проголосували 355 депутатів.

Декларація проголошувала:

• верховенство українських законів;

• самостійність державної влади;

• право на власне громадянство;

• територіальну недоторканність;

• економічну самостійність;

• право на власні збройні сили;

• незалежність у зовнішніх відносинах;

• намір стати постійно нейтральною та без’ядерною державою.

Документ ще не означав виходу зі складу СРСР, але став програмою розбудови майбутньої незалежної держави. Він створив правову основу для подальшого ухвалення Акта незалежності.

Саме 16 липня спочатку відзначали День проголошення незалежності України. Після подій серпня 1991 року дату державного свята перенесли.

Революція на граніті

2 жовтня 1990 року студенти розпочали голодування на площі Жовтневої революції в Києві, яка нині має назву майдан Незалежності. Протест увійшов в історію як Революція на граніті.

Студенти вимагали:

• відставки голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола;

• проведення нових парламентських виборів на багатопартійній основі;

• недопущення підписання нового союзного договору;

• проходження військової служби українцями на території республіки;

• націоналізації майна Комуністичної партії та комсомолу.

До протестувальників приєднувалися студенти з різних міст. Влада погодилася розглянути вимоги, а Віталій Масол подав у відставку. Революція на граніті довела, що мирний масовий протест може впливати на державні рішення, і посилила позиції прихильників незалежності.

Проголошення незалежності України

19 серпня 1991 року в Москві група представників радянського керівництва створила Державний комітет з надзвичайного стану — ДКНС. Його учасники намагалися усунути Михайла Горбачова та зупинити розпад Радянського Союзу.

Спроба перевороту зазнала поразки, але показала небезпеку повернення до жорсткого тоталітарного режиму. В Україні почали вимагати негайного виходу зі складу СРСР.

24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. У ньому проголошували незалежність і створення самостійної держави — України. За відповідну постанову проголосував 321 депутат.

Автором проєкту Акта став дисидент і народний депутат Левко Лук’яненко. На підтвердження документа Верховна Рада призначила всеукраїнський референдум на 1 грудня 1991 року.

Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року

На референдумі громадяни відповідали на запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?»

У голосуванні взяли участь 84,18% виборців. Незалежність підтримали 28 804 071 громадянин — 90,32 % учасників. Більшість голосів за незалежність отримали в усіх регіонах, включно з Кримом і Севастополем.

Того ж дня відбулися перші вибори Президента України. Перемогу здобув Леонід Кравчук, якого підтримали понад 61% виборців.

Референдум засвідчив, що незалежність була не лише рішенням парламенту, а волею громадян усієї України. Після голосування інші держави почали масово визнавати Україну та встановлювати з нею дипломатичні відносини.

8 грудня 1991 року керівники України, Білорусі й Росії підписали Біловезькі угоди, у яких констатували припинення існування СРСР. Україна стала повноправним учасником міжнародних відносин.

Основні дати руху за незалежність

1987 — створення Українського культурологічного клубу.

7 липня 1988 — проголошення Української Гельсінської спілки.

8-10 вересня 1989 — установчий з’їзд Народного руху України.

21 січня 1990 — акція «Українська хвиля».

16 липня 1990 — ухвалення Декларації про державний суверенітет.

2-17 жовтня 1990 — Революція на граніті.

24 серпня 1991 — ухвалення Акта проголошення незалежності.

1 грудня 1991 — Всеукраїнський референдум і вибори Президента.

8 грудня 1991 — підписання Біловезьких угод.

Важливо розуміти, що для підготовки до НМТ потрібно не лише запам’ятати дати, а й бачити зв’язок між усіма подіями. Онлайн-репетитор з історії України може допомогти вам систематизувати хронологію та зрозуміти, як усі важливі події впливали на розвиток нашої історії.

Значення проголошення незалежності

Незалежність України стала результатом діяльності кількох поколінь борців за державність. Масові рухи кінця 1980-х років повернули до суспільного життя українську символіку, заборонену історію та ідею політичної самостійності.

Декларація про державний суверенітет створила програму державотворення, Акт 24 серпня юридично проголосив незалежність, а референдум 1 грудня надав їй всенародного підтвердження.

Тому здобуття незалежності не було автоматичним наслідком розпаду СРСР. Воно стало підсумком тривалої боротьби, суспільної мобілізації та свідомого вибору мільйонів громадян України.